Як знущання проявляються у поведінці дитини

(за якими ознаками батьки можуть запідозрити, що їхню дитину цькують)

Часто, коли наводяться приклади булінгу, до уваги беруться найжорстокіші його прояви – побої. І у багатьох складається враження, що виявити жертву досить просто – достатньо помітити синець у дитини. Але… Фізичне насильство – це лише один із проявів булінгу. Слово інколи вражає сильніше за кулак. Особливо у підлітковому віці. І навіть те, що дитина одного разу прийшла додому із синцем, ще не говорить, що вона – жертва цькування у школі.

Саме тому кожен з батьків має розуміти, як постійні знущання змінюють  поведінку дитини.

У дитини немає друзів. Ніхто не приходить у гості до вашого сина чи доньки, ніхто не кличе його на святкування днів народження. І на власні дні народження дитина запрошує лише родичів. Можливий інший варіант – у дитини можуть бути друзі, але не з її класу. Це також має насторожувати, оскільки клас – це одна із частин її соціального життя. Це свідчить про те, що дитина опинилась в ізоляції. Або повній (коли взагалі немає друзів) або – частковій, тобто свого шкільного колективу (коли немає друзів з класу).

Дитина боїться йти до школи. Деякі психологи наполягають, що цей пункт має звучати як «не хоче йти до школи». Але, чесно кажучи, важко зустріти дитину, яка б горіла йти в школу. Тому саме боїться, наполегливо шукає причини туди не йти – придумує хвороби, без причин прогулює уроки, постійно запізнюється на заняття, ходить до школи «манівцями» – тобто не обирає прямий найзручніший шлях. Дитина боїться позашкільного життя, бо на шляху до (зі) школи її переслідують булери.

Постійно приходить зі школи сумна. Те ж саме і щодо спілкування по телефону чи в соцмережах. Власне, в цьому як і в інших пунктах йдеться про системність, тобто постійність таких проявів у поведінці. Зрозуміло, що батькам завжди треба дізнатись причину, з якої у дитини поганий настрій. Тим більше, коли настрою немає постійно. Це може бути обумовлено й іншими причинами – наприклад, нещасливим коханням, але може – і цькуванням з боку однолітків чи кібербулінгом.

Просить додаткові гроші. Якщо ви переконані, що даєте дитині достатньо коштів (враховуючи всілякі дрібнички), то постійна вимога збільшити «кишенькові» повинна вас насторожити. Не виключено, що у неї відбирають кошти схильні до кримінальних злочинів однолітки.

Має низьку самооцінку, стає тривожною. Коли дитина невпевнена у тому, що вона може виконати елементарні завдання, коли вона погано спить – це все може свідчити про те, що на дитину тисне зовнішнє оточення. Можливо – йдеться про шкільні знущання. А можливо – проблеми у самій сім’ї, і саме це дошкуляє дитині. Тому і самим батькам треба переглянути своє ставлення і у подружжі,і до своїх нащадків.

У дитини періодично з’являються зіпсовані речі. Не виключено, що на дитину тиснули не лише психологічно, але й через відірвані лямки рюкзака, зламану ручку чи навіть розбите скло телефону.

Нанесення самоушкоджень дитиною. Розпочинаючи від погризених нігтів, порізів на руках та, як крайність, спроба самогубства. Підлітки самоушкодженнями намагаються зняти стрес, хоча насправді – це спроба через фізичний біль позбутися наслідків психологічного тиску від оточення. Можливо, причина в ізоляції дитини в класі чи постійному знущанні у школі. А можливо, у тому, що батьки не показують дитині, що вони її люблять.

Батьки свого часу були жертвою шкільного цькування. Недоліки виховання, які роблять з дитини жертву, можуть передаватись із покоління у покоління. Діти часто наслідують поведінку батьків. На жаль, це стосується і поведінки типової жертви.

Звичайно, крім індивідуального моніторингу за дитиною варто моніторити і шкільну активність – і через спілкування з іншими батьками однокласників, і через пошуковики та шкільні форуми постійно відслідковувати ситуацію у навчальному закладі та класі дитини.

Що робити батькам, коли вони дізналися, що дитину цькують?

Якщо ви дізналися, що вашу дитину цькують, або помітили певні ознаки того, що вона страждає від булінгу, поговоріть з дитиною та з’ясуйте у неї якнайбільше фактів і подробиць про заподіяну їй шкоду.

Тут важливо відокремити факти від емоцій, хоча емоції в таких випадках, звісно, зашкалюють.

Варто відрізнити звичайний конфлікт від систематичного цькування, бо саме регулярне, повторюване знущання і є булінгом.

Якщо ви впевнилися, що булінг мав місце, зверніться до адміністрації закладу освіти, прямим обов’язком якої є створення безпечного, вільного від насильства, булінгу та будь-яких форм дискримінації освітнього простору. Це визначено частиною 3 статті 26 Закону України “Про освіту”.

Заява про булінг має бути оформлена у письмовій формі, державною мовою, зі вказанням прізвища, ім’я, по батькові заявника, адресою проживання, контактним телефоном.

Зазначається, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (тобто звернення без вказання прізвища, імені та по батькові особи, що звертається) чи з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і не розглядається.

Заява має бути зареєстрована у закладі освіти.

Керівник повинен розглянути заяву про випадок булінгу, видати письмовий наказ про проведення розслідування, у якому визначити уповноважених осіб і створити комісію з розгляду випадку булінгу. До складу комісії можуть входити педагогічні працівники, психолог та соціальний педагог, батьки потерпілого та батьки булера, керівник закладу освіти, інші зацікавлені особи.

Якщо комісія визнала факт булінгу, то керівник закладу освіти зобов’язаний повідомити про це уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

У випадку, коли керівник закладу не повідомить поліції про факт цькування, муситиме заплатити штраф.

Коли керівник закладу освіти відмовляється приймати скаргу про булінг або не здійснює необхідних дій для розслідування, які зазначені вище, батьки можуть звернутися до місцевого управління освіти або одразу до Національної поліції України та/або до Служби у справах дітей.

У  випадках, коли факти свідчать про булінг із боку педагогічного працівника, необхідно подавати заяву до місцевого управління освіти щодо перевірки методів виховання з боку педагогічного працівника та обов’язково подати заяву до органів Національної поліції та Служби у справах дітей.

Також варто звернутися до неурядових організацій (громадських організацій, що займаються захистом прав людини, надають юридичну допомогу тощо), що працюють з дітьми, для отримання психологічної та юридичної допомоги.